Про мобілізацію, ротацію та силу ворога. Інтерв'ю з військовими 40-го окремого стрілецького батальйону

Щоби поговорити з цими хлопцями, ми спустилися на декілька метрів під землю. Чуб і Махно працюють на Куп'янському напрямку. Вони обидва приїхали з-за кордону на початку повномасштабного вторгнення, аби стати до лав ЗСУ.

Наша розмова відбулася на кухні, найпопулярнішому місці у бліндажі. На столі — сирники, на плиті вариться картопля, а біля ніг ходять коти й собаки: їх тут аж 16.

«Наші дєдушкі дають фору всім»

До початку повномасштабної війни я перебував у Польщі, працював барменом у ресторані польської кухні. Як тільки 24 лютого дізнався, що почалося вторгнення, приїхав до України. Відтоді я в строю. Вже у шпиталі разочок побував, та нормально.

Чуб: Мене звати Ігор, позивний «Чуб». Я заступник командира 40-го окремого стрілецького батальйону «Кодак». Зараз ми — на позиціях 2-ї стрілецької роти.

Наш батальйон сформували у квітні 2022 року з людей, які мобілізувалися в березні. Це дуже вмотивовані хлопці, і таких у нас, слава Богу, чимало. Багато хто приїхав із-за кордону, і я в тому числі. Практично ніхто не мав військового досвіду. Їм велика подяка і шана, я пишаюся, що служу в цьому батальйоні з цими хлопцями. Вік уже трошки їм не дозволяє бути на рівні з молодими, але наші дєдушкі дають фору всім. 

Уже два роки в таких умовах. Трошки з перервами на відпустку, яку, на жаль, нам держава обмежує. Але всі розуміємо: якщо не ми, то хто? Справжній чоловік при загрозі свої сім'ї, домівці мав зробити так, як зробили наші хлопці. Як зробили ми всі. 

«Називати їх “простими людьми”, “мобіками необразованими” — не можна. У нас серйозний ворог»

Махно: Ситуація на Куп'янському напрямку складна , але контрольована. Найбільша загроза від ворога — FPV-дрони, камікадзе. Уже не так артилерія страшна, яка ті дрони. Бо коли ти переміщуєшся, мінометом важче в тебе влучити, ніж дроном. За день ми отримуємо від 15 до 25 атак дронами на одній ділянці оборони.

Наш ворог — умілий і професійний. Його не варто недооцінювати. Вони швидко вчаться, із блискавичною швидкістю. Хто б що не казав — це друга армія світу. І за кількістю особового складу, і за кількістю техніки, різних видів БПЛА та озброєння.

Ми не маємо такої великої номенклатури боєприпасів. У них набагато більше засобів: і FPV-дронів, і Mavic, Autel, і великих розвідувальних дронів Орлан, SuperCam, ZALA. Зараз у нас із ними відношення десь 10 до 30.

Із такими переважаючими силами ми боремося, і це складно. Я думаю, військові мене підтримують. Коли вони почали активно наступати по всій лінії фронту, дуже важко її втримати… Ту саму Авдіївку, наприклад, не втримали. 

Чуб: Російська орда наступає, хоче нас загарбати. А ми не хочемо, не дозволяємо їй. Найбільший виклик — ворог, він переважає кількісно. Наші хлопці ретельно підходять до аналізу, що дозволяє нам зберігати особовий склад і знищувати чимало особового складу противника. Ворог несе великі втрати, це впливає на його моральний стан. Та наші хлопці дуже довго не вдома. Як би не було солодко від Перемоги, важче з кожним днем. Сподіваюся, ми вистоїмо, витримаємо. За нами цивільні, відступати немає куди. 

Махно: Не можу сказати, що держава нас забезпечує засобами РЕБ. Принаймні на собі ми такої допомоги не відчули. Це або волонтерська допомога, або своїми силами, так би мовити, «общак». Без нормальних засобів протидії безпілотним апаратам є загроза знищення колісної техніки, вогневих позицій, ризик для життів хлопців. Знижується час на переміщення особового складу: лише у визначені години та за несприятливих для дронів погодних умовах. Ще це погіршує евакуацію поранених у денний час.

Евакуаційній машині треба доїхати, а росіяни на автівки полюють. І без різниці: це автівка військова, цивільна чи швидкої допомоги. Вони по всьому луплять. Нам треба більше РЕБ, захистити себе і техніку.

«Рекрутинг має бути якіснішим»

Чуб: Зараз багато хлопців звільняються: хтось через поранення, хтось через сімейні обставини, і нас все менше і менше. 

Нинішня мобілізація нікуди не годиться. Я би дав пораду нашим можновладцям: щоби вони перестали спонукати ТЦК забирати хлопців просто з вулиці, а вели нормальну рекрутингову роботу. Треба пояснювати, для чого людей набирають у військо. Що їх не ведуть на забій, а дійсно навчать відповідно до навичок. А не те, що людина вміє водити авто, а її саджають на артустановку, яку вона лише в кіно бачила.

Є люди, які добре розбираються в радіотехніці. Їх треба навчити, аби вони працювали в радіоелектронній боротьбі або вміли вражати цілі на далеких дистанціях за допомогою безпілотних літальних комплексів або безпілотних наземних комплектів. Є навіть безпілотні морські комплекси, і вони у нас дуже ефективні.

«Час звикнути, що постійно треба мати з собою як мінімум один-два турнікети й перев'язувальний пакет»

Махно: Ще для цивільних є гостра проблема щодо медицини. Кожен повинен знати, як надати першу медичну допомогу. Я вважаю, потрібно у школі від 5–6 класу це вводити, тренувати. Час звикнути, що постійно треба мати з собою як мінімум один-два турнікети й перев'язувальний пакет. Навіть якщо ти цивільний у «мирному місті». Зараз в Україні немає жодного місця, куди не може влучити ворожа ракета, шахед чи інше озброєння.

Те, що зараз відбувається на фронті — лише початок. Війна затроне кожного в нашій країні. Поки є час, потрібно тренуватися. Якщо ти не хочеш бути в окопі піхотою — будь ласка, є багато курсів пілотів FPV, Mavic, інших БПЛА. Аби було бажання вчитися. Хто прийшов до центру комплектування з навичками роботи з FPV — його уже в окоп не послали. Він сяде на FPV і вражатиме ворожу техніку, особовий склад.

Чуб: Дуже багато хлопців, які вагаються, кажуть «Якщо повістка прийде — я піду». Я б їм порадив наступне: навчайтеся. Зараз багато ресурсів, де можна брати інформацію. Практично в кожного українця є знайомий, який служить, хтось на фронті, хтось — пов'язаний із озброєнням або перетинається з цим. 

Можна навчитися і володіти зброєю, і розуміти, як її ремонтувати. Бо під час бойових дій зброя знищується, пошкоджується, її треба лагодити. Людина, яка постійно виконує бойові завдання, не може відволікатися на ремонт, для цього має бути ремонтник. Якщо хтось боїться, може сказати: «Я навчився стояти за станком і добре працювати. Я готовий працювати на Збройні сили України». І навички будуть задіяні так, як потрібно.

У нас є хлопці, які навчилися працювати на FPV-дронах. До них потрібен боєкомплект — хтось має робити його. FPV-шнік літає, та якщо він ще й бомбу робить сам — це якийсь універсальний солдат. А коли ще й сам збирає ці FPV-шки — взагалі феєрія, джекпот. Та якщо взяти трьох людей на кожен напрямок, усе зробити злагоджено та якісно — на виході ми маємо ураження ворога, який несе втрати та відступає.

Тому цивільні, які не хочуть служити, можуть працювати таким чином. Є багато хлопців із Харкова, які допомагають: друкують на 3D-принтері, збирають різноманітні радіоштуки для виконання бойових задач. Деякі люди свідомо мобілізувалися в цьому плані. Цивільні можуть застосувати навички та бути корисними для війська.

Так було з початку: є каста воїнів, а є ті, хто забезпечують. І забезпечення завжди — велике навантаження. Аби людині, яка виконує бойові завдання, було зручніше. Не те що вона сидітиме на позиції та жирнітиме. Але боєць не турбуватиметься, що голодний, що одяг розірваний чи він одягнений не за сезоном. Усі ці питання забезпечення треба закривати, і закривати якісно. 

На жаль, зараз у засобах масової інформації ми бачимо, що вони закриваються по-іншому. Розкрадаються склади волонтерки, ще якась біда переслідує нашу державу. Мабуть, спочатку ми поборемо ворога, а потім будемо боротися з іншим.

«Хотілося б відпочити»

Махно: Усі розуміють: потрібно триматися. Морально ми готові до всього. Після того, що ми пройшли, нас важко здивувати. Та фізично — важко, тіло вже не витримує таких навантажень. Ну і жити у бліндажах чи в будинках — це різні умови. Погана погода, дощі, сніг, вогкість, нестача вітаміну D. Хотілося б відпочити.

Чуб: Для нас ключовий момент — зберегти життя хлопців. Аби вони повернулися додому, обійняли рідних. Щоби рідні не плакали, не звинувачували нікого. А ми — продовжували жити та розбудовувати нашу державу.

«Многая літа, пане Чуб!»

Інтерв'ю припало на День народження Чуба. Я спитала, що б він побажав собі.

Чуб: Нездійсненного. Я хотів би побачити всіх хлопців, які пішли. Реально кращих хлопців, яких, на жаль, уже немає. А також хочу більше ніколи не приймати дзвінки родичів, які плачуть. Це дуже важко як командиру, як людині. Ми розуміємо, що втратам не запобігти. Але я хотів би. Тому треба бути ефективними, навченими, і долати ворога на всіх фронтах.